Понедельник, 23.10.2017, 07:23
ВСЕУКРАИНСКАЯ ОБЩЕСТВЕННАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ
"ПРАВОСЛАВНОЕ КАЗАЧЕСТВО"
Главная страница | Каталог статей | Регистрация | Вход

6. Песня Игоря Тальк...
3. Обучение кадетов ...
4. Международный вое...

Яндекс.Метрика

Главная » Статьи » Это интересно. » Информация к сведению

ПРИЧОРНОМОРСЬКА АКАДЕМІЯ МОВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
ТА КОМУНІКАЦІЙ ЕТНОСІВ
НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР «ВІДРОДЖЕННЯ»
ОДЕСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "РІЗДВО МИЛОСЕРДЯ"

УКРАЇНСЬКА МОВА – МОВА ЄДНАННЯ
КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ



ПРОЕКТ СТВОРЕННЯ

МУЗЕЙНО-ВИСТАВКОВОГО КОМПЛЕКСУ
«КОЗАЦЬКА СПАДЩИНА»

ОДЕСА 2008

ПРИЧОРНОМОРСЬКА АКАДЕМІЯ МОВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
ТА КОМУНІКАЦІЙ ЕТНОСІВ
НАУКОВО МЕТОДИЧНІЙ ЦЕНТР «ВІДРОДЖЕННЯ»
ОДЕСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "РІЗДВО МИЛОСЕРДЯ"

УКРАЇНСЬКА МОВА – МОВА ЄДНАННЯ
КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

ПРОЕКТ СТВОРЕННЯ
МУЗЕЙНО-ВИСТАВКОВОГО КОМПЛЕКСУ
«КОЗАЦЬКА СПАДЩИНА»
МУЗЕЮ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА
"ШЛЯХАМИ КОЗАЦЬКОЇ СЛАВИ ВІДРОДЖЕНОЇ УКРАЇНИ"
ЛІЦЕЮ КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ
ТА КОЗАЦЬКОГО КОША


ОДЕСА 2008

Серія «Українська мова – мова єднання козацької держави» – випуск 2

ББК ?????
УДК ????
М ?????

Редактор серії – Работін Ю.А.
Редколегія – КольчеваЛ.Н.,
Технічний редактор – Кольчевва Л.Л.

Серія «Українська мова – мова єднання козацької держави» – випуск 2

ISBN &&&&&

Серія «Українська мова – мова єднання козацької держави» (випуск 2) знайомить з роботою творчого колективу Причорноморської академії мовних технологій та комунікацій етносів України, який розробив Проект створення Музейно-Виставкового Комплексу «Козацька спадщина».
Враховуючи історичну роль козацтва у становленні української державності та з метою взаємодії органів виконавчої влади і козацьких громадських організацій у здійсненні заходів з відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських традицій українського козацтва і було розроблено Проект створення Музейно-Виставкового Комплексу (МВК) «Козацька спадщини», в якому рохроблено програми побудови Музею Українського війська під відкритим небом "Шляхами козацької слави відродженої України", ліцею Козацько-лицарського виховання та козацького коша, як тренувально-виховної бази для молоді в Комінтернівському районі Одеської області (історична назва "Тилігуло-Балайські околиці").
Проект допоможе об’єднати в єдину системну роботу державних, громадських, козацьких, благодійних, релігійних організацій по захисту культурної спадщини не тільки в Одеському регіоні, але і по всій Україні. Цей Проект повинен стати визначальним етапом для створення умов подальшого розвитку нашого потенціалу на те, щоб наше молоде покоління могло жити в процвітаючій, незалежній державі, в умовах миру та злагоди.

Свідоцтво про реєстрацію авторського права за №22424 зареєстровано 22.10.2007 році Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України

© Л. Кольчева, Ю. Работін, Л.Кольчева
© Причорноморська Академія мовних технологій та комунікацій етносів
© Одеський обласний благодійний фонд «Різдво милосердя»
© издательство?????



ПРИЧОРНОМОРСЬКА АКАДЕМІЯ МОВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
ТА КОМУНІКАЦІЙ ЕТНОСІВ
ОДЕСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "РІЗДВО МИЛОСЕРДЯ"
65058, Україна, м Одеса, пр-т Шевченко 11, офіс НСЖУ, тел/факс (380) 48-746-62-15

№17/РМ від 5 грудня 2007 року ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ

ПОДАННЯ

ШАНОВНИЙ ПРЕЗИДЕНТ!
Враховуючи історичну роль козацтва у становленні Української державності та з метою взаємодії органів виконавчої влади та козацьких громадських організацій у здійсненні заходів щодо відродження і розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва, згідно Указу Президента №378/2007, для затвердження Державної програми розвитку Українського козацтва на 2008-2010 роки, просимо розглянути Культурологічний проект створення Музейно-Виставкового Комплексу «КОЗАЦЬКА СПАДЩИНА", я якому розроблено програми реставрації Садибі козацького роду Курисів, побудови Музею Українського Війська "Шляхами козацької слави відродженої України", ліцею Козацько-лицарського виховання та козацького коша, як тренувально-виховної бази для молоді в Комінтернівському районі Одеської області (історична назва "Тилігуло-Балайські околиці").
Проект планується до впровадження на території Комінтернівського району Одеської області, на землі, де на протязі 300-сот років козаки проливали свою кров у боротьбі за визволення України. В рамках Проекту планується робота по відродженню втраченої величі, історичного значення та ролі козацтва у встановленні Української державності, наукова робота з пропаганди історії, культури і традицій українського козацтва та виявлення об’єктів історії, створенню реєстру об’єктів історико-архітектурної спадщини, поєднаних з історією українського козацтва. Створення нового туристичного маршруту козацької слави вздовж торгівельного тракту, під назвою «Чумацький шлях» (Старокиївська траса) відомого ще з літопису XV століття по здобичі солі, на території Регіонального Ландшафтного парку "Тилігульський" біля Тилігульського лиману (історична назва – Тилігуло-Балайські околиці).
Працівниками науково-методичного центру «Відродження» на базі Причорноморської Академії мовних технологій та комунікацій етносів, за підтримки:
– Ректора Одеської Державної Академії будівництва та архітектури, доктора технічних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України, Дорофеева В.С.;
СТЕЖКАМИ СУМУ І ПАМ’ЯТІ
– Верховного отамана Міжнародної Асоціації «Козацтво», члена Ради Українського козацтва при Президентові України Шитого М.К.;
– Президента Асоціації працівників культури та мистецтва України Ломачка Д.Ф;
Проект підтримано Комінтернівською районною адміністрацією: Розпорядження №1112/А-2007 від 14.08.2007 року.
Проект почав розроблятися у 2006 році на базі Причорноморської Академії мовних технологій та комунікацій етносів. Ппрезентація цього Проекту була присвячена до Дня Українського козацтва та свята Покрова Пресвятої Богородиці в 2007 році.
В рамках Проекту були підготовлені наукові доповіді, які надруковані в наукових збірках за підсумками Першого Загальноросійського з’їзду істориків-краєзнавців (країн СНД – Україна, Бєларусь та США), який відбувся 11-13 жовтня 2007р. в Санкт-Петербурзькому університеті та після проведення циклу науково-практичних конференцій «Кубань – Украина: вопросы историко-культурного взаимодействия».
Під час роботи з’їзду відбулась домовленість про співробітництво з к.і.н., доцентом Кубанського державного Університету, члена наукового товариства ім.. Шевченка (Україна) Авраменко А.М., який зараз працює над "Атласом з історії козацтва". Третина цієї роботи відведена Україні, а тому вже відбулася домовленість з виконуючим обо,вязки уповноваженого Посла України в Росії Осаволюка Л.В. про фінансову підтримку цього проекту.
Учасниками IV наукової конференції в Краснодарі – «Шевченкові читання» в березні 2008р. стали: Одеський Науково-дослідницький центр «Відродження» – Причорноморська Академія етносів, Краснодарська краєва громадська організація «Содружество: Кубань-Украина», «Общество украинцев Кубани», Кубанський філіал Донецького відділення Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), «Общество украинцев Кубани», регіональна громадська організація «Украинская диаспора. Содружество». Відповідальні по співпраці: Голова Причорноморської академії етносів – Юрий Работин, керівник науково-дослідницького центру «Відродження» – Кольчева Людмила, голова Краснодарської краєвої громадської організації "Содружество: Кубань – Украина" – Ірина Скибицька, к.і.н., доцент Кубанського державного університету – Анатолій Авраменко.
В рамках роботи Причорноморської Академії етносів проводиться щорічній Загальнонаціональний конкурс журналістів України "Українська мова – мова єднання козацької держави". За підсумками конкурсу за 8 років учасниками та переможцями цього конкурсу були здійснені журналістські тури у всі регіонах України, Абхазію, Бєларусь, Арменію, Грецію, Молдову, Придністров’я. Росію, Румунію, Сербію та проведена велика робота з представниками української діаспори.
В програмі журналістського автопробігу 2008 року «Преса - як фактор довіри між народами» по героїчним місцям Великої Вітчизняної війни. За 23 дні пройшли зустрічі з Послом України в Бєларусі Игорем Лиховим та виконуючим обов’язки Посла України в Росії Леонидом Осаволюком, ветеранами ВВВ, представниками міських, обласних, громадських організацій та українською діаспорою цих країн. Матеріали, які були зібрані під час цієї поїздки будуть опрацьовані і розміщені в створеному Музеї.
Особливу увагу ми придаємо документам, які були передані Головою Національно-Культурної автономії Мурманської області Наталкою Литвиненко-Орловою: документи, книги, відео матеріали та фотознімки:
– з місця захоронення останнього кошового Запорізької Сечі Петра Калнишевского, людини, який має пряме відношення до взяття козаками фортеці Хаджибей;
– з урочища Сандармох, де 27 жовтня і 1-4 листопада 1937 року 1111 в’язнів Соловецької тюрми були розстріляні. Сьогодні на цьому місті стоїть пам’ятник – Козацький хрест «Убієнним синам України».
– книги «Нескорена берегиня», яка присвячується пам’яті 115-и жінкам-політвязням України: «Найкращий цвіт розп’ятого народу, Жіноцтво української землі
На страту йшли за правду у негоду, З погордою на ясному чолі.»
Запланованим в рамках Проекту дуже важливим моментом являється збереження Національної пам’ятники архітектури в селі Петрівка – Маєтку козацького роду Курісів, який збудовано в мавританському стилі і являється одним із самих старих в Україні будівель архітектурного романтизму. Після удару блискавки в цю будівлю на кінці 20-го століття він знаходиться в дуже жахливому стані та потребує реставраційних робіт, аби спасти його від руйнування.
За даними начальника управління охорони об’єктів культурної спадщини Садиба Куріса є пам’ятником архітектури національного значення. Тому окремо потрібно відзначити участь Ректора Одеської Державної Академії будівництва та архітектури Дорофеева В.С. та члена Міжнародної Федерації Архітектури з питань збереження культурної спадщини EUROPA NOSTRA, викладача АХІ ОДАБА, Письмака Ю.А., які допомогли розробити в Одеському відділені Наукового центру «Екострой» Інженерної Академії України було розроблено попередній кошторис для реставрації Садиби Курисів та учбово-тренувальної бази – музей під відкритим небом, Козацький кіш.
На території Комінтернівського району по Проекту планується створити Музей Козацької спадщини, Громадський Інститут духовної культури та милосердя на базі БФ "Різдво милосердя" та Одесько-Балтської єпархії УПЦ КП, Ліцей козацько-лицарського виховання та Козацький Кіш, як тренувально-вихону базу, а також розробити туристичний маршрут «Чумацький шлях», вздовж Старокиївської дороги та Тилігульського лиману, де у створеному Музеї під відкритим небом можливо буде проводити козацькі свята, Фестивалі Козацької Творчості, змагань козацьких бойових мистецтв, кінних змагань, фесталів української народної пісні.
10 травня 2008 року ми стали учасниками IX-го Всеукраїнського турніру в вільної боротьби на приз заслуженого тренера України головного отамана МА “Козацтво» Олексія Картацьких в м. Кагарлик. 5 травня 2008 року в день м. Теплодар відбулася зустріч козаків Партеніту і Чорноморського козацького з’єднання.
Розроблено програму першого Міжнародного фестивалю козацької, народної і естрадної пісні та документального кіно „КУЯЛЬНИК-2008”, який спрямовано на об’єднання усіх українських діаспор. Його буде проведено 20-24 серпня 2008 року. Місце проведення: курорт “Куяльник”, м. Одеса (Україна).
Проект, який пропонує наш колектив допоможе об’єднати в єдину системну роботу державних, козацьких, громадських, благодійних, релігійних організацій по захисту культурної спадщини не тільки в Одеському регіоні, але і по всій Україні. Цей Проект повинен стати пілотним і бути визначальним етапом для створення умов подальшого розвитку нашого потенціалу на те, щоб наше молоде покоління могло жити в процвітаючій, незалежній державі, в умовах миру та благополуччя.
Просимо підтримати Культурологічний проект створення Музею Козацької спадщини "Шляхами Козацької Слави відродженої України" та затвердити його в Державну програму розвитку Українського козацтва на 2008-2010 роки. Такий проект можливо здійснити тільки при підтримці Президента України

1. Автор та керівник проекту – член НСЖУ – Кольчева Людмила Наумівна, Президент ООБФ «Різдво милосердя», старший радник зі збереження національно-культурної спадщини Міжнародної комісії з урегулювання недержавних спорів (http://www.reconciler.org). Для довідки: Міжнародна комісія з урегулювання недержавних спорів створена за ініціативою секретаріату Ради Європи, за участю Президії «Ради Миру». Протокол про її створення був підписаний у Страсбурзі 11 травня 2005 р.
Контакти: моб. 067-866-28-93, E-mail: kolcheva06@ mail.ru

2. Автор проекту – Генерал-осавул Українського козацтва – Работін Юрій Анатолієвич, Заслужений журналіст України, Голова регіональної організації НСЖУ в Одеській області, Директор Причорноморської Академії мовних технологій та комунікацій етносів України, член Правління ООБФ «Різдво милосердя», Голова оргкомітету загальнонаціонального конкурсу журналістів України «Українська мова – мова єднання козацької держави».
Контакти: моб. 743-92-29, Е-mail: pravo-nsgu@optsma.com.ua, http//odessa-nsgu.org.ua

4. Автор проекту –– Кольчева Людмила Леонідівна, спеціаліст-журналіст, член НСЖУ, слухач магістратури Одеського регіонального Інституту державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України, член Спостережливої Ради ООБФ «Різдво милосердя», керівник Інформаційно-ресурсного кризового центру з проблем дітей, сім’ї та молоді (Школа волонтерів).
Контакти: моб. 067-48-703-09, E-mail: ludmilakolcheva@mail.ru

МАЙЖЕ ВТРАЧЕНА ПЕРЛИНА

Палац Івана Куріса у с. Петрівка (Комінтернівського району Одеської області) – це справжня перлина архітектурної спадщини Півдня України. Формування палацо-паркового ансамблю відбувалося з 20-х років ХІХ століття. Цей садибний комплекс досяг найвищого розквіту наприкінці ХІХ століття, коли під керівництвом відомого одеського зодчого Миколи Толвинського палац набув свого завершеного вигляду. Замовником значних архітектурних перетворень був власник маєтку – проводир губернського дворянства, знаний колекціонер мистецьких творів, онук героя російсько-турецьких кампаній Іван Куріс. Ранній період будівництва палацу деякі дослідники гіпотетично пов’язують з ім’ям Георгія Івановича Торічеллі – прославленого одеського архітектора, уродженця швейцарського міста Лугано. До речі, саме Торічеллі одним з перших на півдні імперії почав проектувати і зводити будівлі у романтичному стилі, під впливом британських взірців. Відомо, що серед його замовників були і представники родини Курісів...
У своєму зовнішньому вигляді палац поєднав романтичні риси англійської архітектури середньовіччя і тюдорівської доби з орієнтальними мотивами. Саме це споріднює палац Куріса з всесвітньо-відомим ансамблем Воронцовського палацу в Алупці (Південне узбережжя Криму, 1830-1848 рр., архітектори Едуард Блор та Уільям Гунт). Зубчасті завершення гранних башточок будівлі, характерні брівки над віконними прорізами, велична ніша порталу головного входу, яка дуже нагадує пештак мечеті – усі ці деталі підтверджують унікальність палацу Куріса – пам’ятки архітектури національного значення. Аналіз стилістичних, морфологічних та композиційних особливостей будівлі палацу І. Куріса, а також порівняння його з видатними пам’ятками архітектури України та інших держав, дозволяє нам стверджувати, що цей палац – шедевр, який потребує негайних заходів з консервації, реставрації, реабілітації та відтворення втрачених елементів. Цей цінний об’єкт архітектурної спадщини необхідно врятувати, надати йому нового дихання життя, зробити знов корисним для людей. Палац має стати привабливим центром тяжіння у системі культурного туризму, знов постати величним взірцем втілення людських талантів, який здатний пробуджувати і виховувати в людині любов до багатої історії рідного краю, до великих досягнень мистецтва архітектури, що знайшли віддзеркалення у розкішній будівлі старовинного маєтку на Півдні України. На жаль, сьогодні палац – у жахливому стані. Внаслідок пожежі, майже два десятиліття тому, були втрачені дах, перекриття, деталі інтер’єрів, вікна і двері...
Добре, що є небайдужі люди, які звернули увагу громадськості та влади до проблеми необхідності порятунку від руйнації видатної пам’ятки архітектури і історії та перспектив її використання з великою користю для багатьох людей, для майбутніх поклінь.


Юрій ПИСЬМАК, архітектор і художник, член Міжнародної федерації з питань збереження культурної спадщини EUROPA NOSTRA, член колегії Одеської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії і культури

ОПИС ПРОЕКТУ
ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ ПРОЕКТУ
Враховуючи історичну роль козацтва у становленні української державності та з метою взаємодії органів виконавчої влади і козацьких громадських організацій у здійсненні заходів з відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських традицій українського козацтва розроблено Проект створення Музейно-Виставкового Комплексу «Козацька спадщини», де розроблена програма реставрації Садиби козацького роду Курисів, побудови Музею Українського війська під відкритим небом "Шляхами козацької слави відродженої України", ліцею Козацько-лицарського виховання та козацького коша, як тренувально-виховної бази для молоді в Комінтернівському районі Одеської області (історична назва "Тилігуло-Балайські околиці").
Цей проект сформує нові суспільні погляди, підійме рівень самоповаги сільського населення України (реалізація проекту пропонується на території сільської місцевості), що надасть можливість збільшити процент громадян, які будуть прямувати до ідеї незалежної єдиної демократичної України, допоможе формуванню патріотичного погляду у кожного громадянина нашого суспільства, за допомогою проявлення порядності, поваги до всіх націй, з яких складаються суспільство України, вдячності попереднім поколінням за те, що вони зберегли українську культуру, яка сьогодні допомагає Україні відродитися як державі.
АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОЕКТУ ПРОСЛІДЖУЄТЬСЯ НАСТУПНИМИ СОЦИАЛЬНИМИ, ЕКОНОМІЧНИМИ ТА ПОЛІТИЧНИМИ ФАКТОРАМИ:
– Корінні зміни соціальних відносин, економічне та соціальне розшарування суспільства, зниження рівня середнього достатку сім’ї, ріст безробіття, зниження якості життя;.
- Ріст соціальної патології суспільства серед молоді: алкоголізм, наркоманія, проституція. Венерологічна ураженість та дефіцит культури в відношенні до свого стану здоров’я;
– Криміналізація суспільства, поширення випадків насилля;
– Катастрофічне збільшення дітей – сиріт (діти, які загубили одного або двох батьків), дітей із асоціальних сімей, сімей, які мають намір відмовитися від батьківських обов’язків, (в тому числі й з соціальних причин), зріст дитячої бездоглядності та бродяжництво. Положення дітей на вулиці признано на державному рівні, як критичне.
– Втрата інституту материнства та сімейного виховання дітей.
Ці причини об’єктивно чи суб'єктивно описують ситуацію соціальної кризи, в якій просліджується ключова проблема нашого українського суспільства. Повернення до духовних, культурних, побутових та воєнно-патріотичних традицій Українського козацтва може і повинно відіграти важливу роль в розвитку історичних, патріотичних, господарських, та культурних традицій Українського суспільства.
Проект, який пропонує наш колектив допоможе об’єднати в єдину системну роботу державних, козацьких, громадських, благодійних, релігійних організацій по захисту культурної спадщини не тільки в Одеському регіоні, але і по всій Україні. Цей Проект повинен стати визначальним етапом для створення умов подальшого розвитку нашого потенціалу на те, щоб наше молоде покоління могло жити в процвітаючій, незалежній державі, в умовах миру та благополуччя.
© Л.Кольчева

КОЗАЦЬКА СПАДЩИНА

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Территориальное пространство от Днестра до Южного Буга на протяжении многих веков и тысячелетий играло и продолжает играть в настоящее время чрезвычайно важную роль пограничья различных пластов человеческих цивилизаций и культур. Здесь, в разные исторические эпохи мирно контактировали или конфликтовали между собой оседлые земледельцы Балкано-Карпатского региона и кочевые цивилизации Великой степи, восточный мир православия и западнославянская католическая культура, восточные романцы и украинские казаки, мир христианства и мир ислама, мир кочевников скотоводов и земледельцев, воинственных пришельцев и мирных хлебопашцев. Днестр уже много веков является условной границей между германо-романским миром Запада и восточнославянской цивилизацией огромных пространств Евразии.
Исторические исследования показывают, что эти земли с глубокой древности в силу своего положения являлись лакомым куском и очень часто включались в состав разнообразных государственных формирований. Еще в начале I столетия до н.э. по Днестру проходила западная граница Киммерийского царства, упомянутого Гомером. В VI-VII вв. долины Днестра осваивают мощные союзы славянских племен, которые в X веке вошли в состав Киевской Руси.
В течении столетий эти земли входили в самые различные государства – Киевскую Русь, Галицко-Волынское княжество, Золотую Орду, Русско-литовское государство, Польское королевство, Речь Посполитую, Крымское ханство, Российскую империю, Советскую Украину.
В конце XV века зарождается украинское казачество, центром которого в XV1 становится Запорожская Сечь – важнейший плацдарм антиосманской, антипольской и антитатарской борьбы. С конца XVIII века здесь интенсивно шла ассимиляция разнообразных культур, этносов, исторического опыта народов, главным образом молдаван, украинцев и русских.
В независимой Украине закономерно возрос интерес к истории казачества. Казачество не только является одной из наиболее ярких и героических страниц истории Украины, но и представляет собой уникальное явление в мировой истории. Общеизвестно, что столицей казацких вольностей была Запорожская Сечь, которая просуществовала около двух с половиной веков.

… Качібей або Хаджибей, вперше письмово згадує польський хроніст XV століття Ян Длугош. Перша згадка була пов’язана братерською допомогою – транспорт з українським хлібом. Мине не більше століття і загроза безпосередньо торкнеться цих українських земель – Качібей так само, як і все узбережжя Чорного моря, був загарбаний могутньою Османською імперією та її союзником Кримським ханством. У нових господарів Качібей отримав нову назву – Хаджибей.
Навіть під турецько-татарською владою Хаджибей лишався одним з головних місць видобутку солі в Україні. Скоро на соляних штольнях з’явились українські козаки. У 1578 році посол польського короля Стефана Баторія, Мартин Бронєвський писав про соледобування біля Хаджибея: "...де знаходяться три балки та солоні озера. Туди сходяться велика кількість козаків... Це місце таке жахливе". За умов постійної нестабільності та безвладдя у степах навколо Хаджибея лише запорожці могли бути гарантом безпечного видобутку та транспортування солі для християнських купців і українських чумаків ("Чумацький шлях").
Наприкінці XV століття зароджується Українське козацтво, центром якого в XVI ст. стає Запорізька Січ – найважливіший плацдарм анти османської, анти польської та анти татарської боротьби на території від Дністра до Південного Бугу.
Ватажки козацтва чудово розуміли значення цих територій для успіху свого діла та мали намір створити тут козацьку державу, для чого, в першу чергу, необхідно було витіснуто турків за Дунай та посадити на молдавський престол лояльного до козаків господаря. Таку козацько-молдавську державу намагався створити засновник Січі Дмитро Байда-Вишневецький в 60-ті року та козацький ватажок іван Підкова в 70-ті роки XVI століття. А козацький гетьман Северин Наливайко в 90-ті роки, того ж століття, намагався створити автономну республіку у складі Речі Посполитою.
Перемога козаків в роки визвольної боротьби українського народу у 1649 році над
Польськими військами під Зборовом дозволила підписати договір, за яким влада козацького гетьмана визнавалася польським королем у трьох воєводствах Речі Посполитою – Брацлавському, Київському та Чернігівському. Зборівський мир став першим документом, за яким визнавалося існування української держави на правах автономії Речі Посполитою на території.
З «Історії Русів» ми дізнаємося, що на території неподалік Тилігульського лиману були отаман Іван Сірко (10, 1) (під час своїх походів на татар через Тилігул та Куяльник у 1665 та 1672 роках, щоб помститися за їх набіги на Україну). Фастівський полковник Семен Палій (14) здійснив свій бойовий подвиг: в квітні 1671 року, він доповідав Гетьману України Івану Мазепі, що він вирішив підстерегти ворога (татарський обоз) на Пересипі, який був успішно розгромлений.
За даними енциклопедії українознавства в період з 1696 до 1712 років колишній секретар Івана Мазепи Петрик Іваненко був Гетьманом «Ханської України», яка була на території між Бугом та Дністром (татарська Білгородщина), де у 1692 році була одна з його опірних баз. За ствердженням сучасної дослідниці Тетяни Подкупко, її висновки співпадають з висновками відомого історика О.Оглобліна, до земель, які були під владою гетьмана східної України Петрика Іваненка міг належати і Хаджибей, з його околицями.
У XVIII столітті значні сили січовиків з’являлися у нашому краї лише під час російсько-турецьких війн. На них покладалися найбільш складні бойові завдання – саме такі функції виконували запорожці під час війни 1735-1739 рр.. Під час морських походів з гирл Дніпровських до Дністровських запорозька флотилія безперечно проходила через Хаджибейську (Одеську) затоку. Саме цим шляхом, під час наступної російсько-турецької війни 1768-1774 рр., човни січовиків вирушили вже аж до гирл Дунайських.
Влітку 1709 року у пошуках допомоги прийшов на Хаджибей гетьман Іван Мазепа, разом із своїми швецькими союзником Карлом XII та загоном козаків, які рятувались після поразки під Полтавою, передвигаючись шляхом від Очакова, вздовж моря, які тікали до турок після поразки під Полтавою. За даними історика Ф.Лугаса, вони перейшли Тилігульський лиман 16-17 липня 1709 року та відпочивали в районі тепернього жилмасиву Косовський та Пересипі (Одеса) (7).
З історичної довідки Декана історичного факультету, к. і. н, доцента ОНУ ім. І.І. Мечникова Кушніра В.Г. Калиновський сільській раді за №0066087 від 8.09.06 ми дізнаємося про зіткнення козаків з татарами на Тилігулі з XVI століття, зокрема в листах польського гетьмана Жолкевського. «Делі-Гьоль у перекладі з татарського «Шалене озеро» віддавна згадувався у джерелах пов’язаних з історією козацтва.. До середини XVIII ст. не тільки Тилігульский лиман, але й річка Тилігул досить повноводною. Ти починаються.
Чимало разів були на Тилігульському лимані запорізькі козаки під час військових операцій російсько-турецької війни 1768-1774 рр. наприклад, під час походу військ О.Прозоровського та головних сил війська запорізького під керівництвом кошового отамана Петра Калнишевського (13) на Очаків та Хаджибей у червні та липні 1770 року. Тоді 29 червня (за старим стилем) не березі Тилігульського лиману святкували козаки день Петра і Павла – іменини свого кошового отаману. В 1771 році, за словами А. Скальковського 24 серпня, 15 вересня, 9 жовтня запорізький кошовий отаман П. Калнишевський на чолі 6000-го загону козаків «…имел три жестоких и славных дел с врагом возле Очакова и Хаджибея", за что Катерина II пожалувала запорожцям "похвальную грамоту» (9).
До самого знищення запорізької січі Тилігульський лиман був важливим об’єктом козацьких промислів. Про цей час козацьких будень писав у XIX столітті Пантелеймон Куліш (6). Після знищення Запорізької Січі, тікаючи від самодержавства Росії, запорізькі козаки прямували на "Тилігул", де перебували довгий час.
Так, російський полковник Репнінський у 1776 році доповідав: "…из бывших запорожцев возле Очакова находится при Тилиигуле и Березани тысяч до трех, а от того места за Гаджибеєм тысяч до четырех, которые занимались рыбной ловлей». Тилігульський лиман був для запорізьких козаків на той час не тільки важливим пунктом, але й центром (очевидно, існувала «Тилігульська паланка» Запорізького війська).
Запорожці листами просили турецьку владу, щоб їх «…приняли на Тилигуле и в других местах по хорошему», а у 1778 році вибрали отаманом Тилігульським козака Підручного. Пізніше, за запитом російської влади, турки пересилили запоріжців за Дунай.
У 1787 році спалахнула чергова війна між Османською та Російською імперіями (1787-1791рр). На боці Росії виступили українські козаки, проте цього разу вони офіційно називалися вже не запорожцями, а Військом "вірних" козаків, яке восени 1788 року отримало назву – Чорноморське козацьке військо.. на початку війни головні сили російської армії та українських козаків були задіяні у тривалій облозі турецької фортеці Очаків. Саме через ці дії особливого значення для турок набув Хаджибей, як найближчий зручний порт до взятого в облогу Очакова. Керував облогою фортеці Григорій Потемкін, який колись був записаний у запорозьке військо під прізвиськом Грицька Нечоси, а в 1790 році одержав титул Гетьмана імператорських козацьких Екатеринославських та Чорноморських військ.
Під час Російсько-турецької війни 1787-1791рр., на початку серпня 1788 року чорноморці під проводом кошового отамана Захарія Чепіги (5) за указом князя Григорія Потьомкіна почали здійснювати розвідувальні рейди в сторону Хаджибея, 17 листопада 1788 року здійснили напад на продовольчі склади Хаджибея, за що Захарій Чепіга був нагороджений орденом св. Георгія III ступеня (2).
Чорноморські козаки під проводом Захарія Чепіги та Антона Головатого мали свої позиції та пікети на берегах Тилігульського лиману на весні та в кінці літа 1789 року. Від берегів Тилігульского лиману 6 полків Чорноморського козацтва (три полки піхоти та три полки кінноти, по 500 бійців кожен, а загалом 3 тисячі козаків) та 2 батальйони регулярної армії під керівництвом Йосипа Де Рібаса у вересні 1789 року вирушили на штурм Хаджибея, який завершився успішно 14 вересня 1789 р. (11).
18 жовтня 1790 року гребні кораблі Де Рибаса з’єдналися з військовими козацькими човнами А. Головатого та разом вирушили на Дунай. Там українські козаки здобули лаври переможців при взятті Сулимського гирла, Тульчі, Ісакчі, штурму Ізмаїла. Перемоги чорноморців на Дунаї значною мірою наблизили закінчення війни і остаточний перехід Хаджибею під владу Росії.
За Ясським мирним договором 1791 року Хаджибей і все узбережжя Чорного моря між Південним Бугом та Дністром, перейшов під владу Російської імперії. Більш ніж 300-річна боротьба українських козаків за визволення краю від турків була завершена.
В березні 1790 року Головнокомандуючий російською армією в російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. князь Григорій Потьомкін за вірну службу "подарував" чорноморцям землі між Бугом та Дністром. На березі лиману жили козаки: Мокія Гулік, Дмитро Співка, Дмитро Федоренко, Семен Ящира, старшина (майбутній отаман) Тимофій Котляревський.
17 тисяч козаків в шість етапів було переселено на Кубань, як сімейних, так і безсімейних. 15 липня 1793 р. південним маршрутом виступили на Кубань, куди прибули у середині серпня 1793 року. Сам Антон Головатий прибув на Кубань на багато раніше (12).
У Хаджибеї (Одесі) у 1794-1797 роках існувала "Чорноморська козача команда", яка брала участь в будівництві порту та міста, яка після смерті Катерини II була ліквідована. Чорноморці, які залишилися в Одесі поселилися на Пересипі, з боку Херсонського шляху (через Комінтернівський район). Ці вулиці зараз називаються вулицями Чорноморського козацтва, отаманів Антона Головатого і Захарія Чепіги. Познайомитися з цими даними можливо в "Плане топографическом и гидрографическом крепости, города и порта Одесского в каковом состоянии ныне находится", який було складено 1-го січня 1797 року.
Ці історичні події, історичні постаті козацької звитяги українського війська, які розгорталися на протязі століть на теренах між Бугом та Дністром, вздовж Чумацького шляху та біля Тилігульського лиману гідні, щоб їх увіковічити в Музеї історії Українського війська, який планується збудувати під відкритим небом .

«ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ»
Старокиївська траса, вздовж якої ми пропонуємо створити Музейно-Виставковий Комплекс «Козацька спадщина» та провести новий туристичний маршрут козацької слави, була важливою ділянкою торгівельного тракту, під назвою «Чумацький шлях», відомого ще з літопису XV століття, з позначеннями кінцевих пунктів цього давнього маршруту: з Качібею (майбутньої Одеси) на Брацлав та Київ...
А з XIX століття саме ця дорога пов’язувала внутрішні губернії Російської імперії з "морськими воротами" – Одеським портом та далі морем – з зовнішнім світом.
У 1896 році найближча до Одеси казенна кінно-поштова станція, де можна було змінити коней та знайтися на ніч, знаходилася в кількох верстах на південь Спірідонівки (зараз Першотравневе).
Антон Кодинец – потомок знатного козацького роду з гетьманщини, заснував Антоново-Кодинцеве (Комінтернівське), в якому стомлений мандрівник залишався довше, ніж планував, тут були дві лавки та дві корчми. Робітники місцевої поштової станції, що володіли грамотою надавали послуги, тут же ж мандрівники могла відвідати церкву.
Наступний пункт зупинки був Курісове-Покровське (Петрівка). На той час це місце відрізнялося дійсним розквітом, та відрізнялось серед інших селищ. Сьогодні там стоїть напівзруйнований палац та занедбаний парк дворянина Івана Онуфрійовича Куріса, батько якого займав посаду міського отамана в козацьких військах, а сам Іван Куріс – був генерал-майором, георгіївським кавалером, головою штаба армії О.Суворова. Воював разом (облога Очакова 1788 р.), у битвах у Фокшан та Римніка (1789 р.), штурм Ізмаїла (1790) з засновниками міста Одеси.
Окрім палацу роду Курісів (одно з найстаріших на Україні споруд архітектурного романтизму), в цьому селі дворянином Курісом було побудовано Свято-Покровську церкву та шпиталь для бідних. На кладовище є козацькі могили, на яких стоять пам’ятники у вигляді великих кам’яних хрестів.
ХТО ВІДРОДИТЬ ЗАМОК ТА ПАРК КОЗАЦЬКОГО РОДУ КУРИСІВ?
Село Петрівка (Курісово-Покровське) славиться пам’ятником архітектури: замок та парк козацького роду Курісів. В 2008 році виповниться 170 років (1838) з дня смерті Івана Онуфрієвича Куріса и 205 років (1793) селу Петрівка (Курісово-Покровське)!
Замок Курісів (78 кімнат) будувався в два етапи: східна частина (1810-1820рр.) – невідомим архітектором, західна частина (1891-1892рр.) – архітектором Н.К.Толвінським. Ця споруда нагадує середньовіковий замок, в його декорі є елементи готики та мавританської культури. Це одне із самих старих в Україні будівель архітектурного романтизму.
Іван Онуфрієвич Куріс, походив із греків, які поселилися при царюванні Олексія Михайловича в місті Новгороді, а звідти розійшлися по всій Малоросії та частиною зійшлися з тамтешніми козаками. Батько Івана, проходив службу в Полтавському малоросійскому полку сотенним городовим отаманом, а в 1782 році був підвищений в армійські прапорщики.
Його син, генерал-майор Іван Онуфрієвич Куріс, поселився в причорноморській частині України, прославив свій рід, пройшовши шлях від рядового до полковника, був ад'ютантом, а потім і начальником штабу армії легендарного полководця О.В. Суворова, георгієвським кавалером.
В честь однієї з перемог в російсько-турецькій війні (на Кінбурнській косі 1 жовтня по старому стилю 1787 р.), під час якого І.О. Курісу було ведіння Божої матері та з нагоди свята Покрова Пресвятої богородиці, він і назвав село, де збудував свою маєток Курісо-Покровське (село Петрівка) (8). Але він збудував не тільки чудовий замок, а ще і храм – Свято-Покровську церкву (1800-1805рр), якій в 2004 році сповнилося 200 років! Також Куріс збудував і лікарню для бідних. Важко переоцінити значення Покровської лікарні для всієї округи в 54 населених пункти, з чисельністю населення – 11.552 людини. Наприклад, в 1882 році із числа хворих в ній числилося всього двоє людей з Курісово-Покровського.
Необхідно наголосити, що Уляна Іванівна Ханенко, жінка І.О.Куріса, мала походження з відомого роду уманського полковника і гетьмана правобережної України Михайла Ханенко. Не менш відомим був і батько нареченої – Іван Миколайович, який був "ад'ютантом" у графа Румянцева-Задунайського в часи російсько-турецької війни, мати її – Софія Іванівна Горленко приходилась правнучкою українському гетьману Данилі Апостолу.
Причиною виникнення цього села стало зближення Куріса з Суворовим. Біля Тилігуло-Березанського лиману, у бійці з турками Суворов прорвався вперед та під ним був вбитий кінь. Куріс не кваплячись передав Суворову свого коня, чим дав змогу уникнути полону. В знак вдячності, з прохання Суворова, Катеринославський намісник виділив Курісу 6000 десятин цієї землі, де і було збудовано Курісово-Покровське.
В 1788 році при облозі Очакова і Суворов, і Куріс були учасниками кровопролитних боїв, які увінчалися розгромом неприятельських військ та взяттям фортеці. В 1789 році при битві за Фокшани Іван Онуфрієвич Куріс командував двома козацькими полками, за що він був нагороджений воїнським званням прем,єр-майора.
Біля стін відмінно укріпленої Ізмаїльської фортеці доля звела разом батьків майбутньої "Юної Пальміри" – Одеси. В рядах своїх полків хоробро воювали майбутній адмірал Йосиф Де Рибас, воєнний інженер Франц Де Волан та молоді волонтери: майбутній губернатор и градоначальник Одеси герцог Еммануїла Ришельє та його спадкоємець, який дослужився до генерала – Олександр Ланжерон. За подвиги при взятті Ізмаїлу, И.О.Куріс здобув звання полковника та Похвальний лист, який давав йому право на Георгіївський хрест.
Після здобуття Хаджибею, зі схвалення князя Г.Потьомкіна, Де Рибас береться за здійснення своєї ідеї по підняттю воєнних човнів, які були затоплені турками та приймається за спорудження Чорноморської морської гребної флотилії. Його незмінними помічниками тоді и потім були чорноморські козаки, з якими Де Рибаса зв’язувала давня та перевірена дружба (4). При запеклій бійці за острів Березань де Рибас вчасно прийшов на допомогу загону Антона Головатого, останні в відповідь, в листопаді того ж року кінний загін Захарія Чепіги здійснили сміливий рейд під Хаджибей, де знищили великі продовольчі склади.
Чорноморська флотилія була збудована в кінці 1789 року і покрила себе славою у воєнних подіях на Дунаї, а також активною участю при штурмі Ізмаїлу в грудні 1790 року (3).
В кабінеті Івана Іраклійовича Куріса висіла шабля, яку йому подарував в знак чоловічої дружби О.Суворов, як символ минулих воєнних походів та битв, яка і сьогодні знаходиться в Одеському історико-краєзнавчому музеї.
Онук суворівського сподвижника, Іван Іраклієвич Куріс, Предводитель дворянства Херсонської губернії, тайний радник, шталмейстер двору його Імператорської величності, державний та громадський діяч, зібрав у своєму замку Курісово-Покровське цінну археологічну колекцію речей та монет античної культури, унікальну бібліотеку рідких книг, рукописів та автографів, картин и гравірованих портретів. В основі цієї колекції було листування його знаменитого діда Івана Онуфрієвича Куріса з О.В. Суворовим, поетом Г.Р.Державіним. В колекції збереглись листи поета Кострова, Петра Турчанінова, графа Платона Зубова, лист О.Суворова до Катерини II.
Іван Іраклієвич був цивільною людиною, не дивлячись на це, він мав багато високих нагород: Орден Св. Анни (2-го и 3-го ст.), Орден Св. Станіслава (1-го и 2-го ст.), Орден Св. Владимира (3-го и 4-го ст.), знак Червоного Хреста, медаль в пам’ять Східної війни 1977-1979рр., медаль на Андріївській смузі в пам’ять коронування Олександра III
Побудову приміщення Курісо-Покровської земської школи взяла на себе жінка І.І. Куріса, а розробку плану доручила архітектору Н.К Толвінському. Одеські Земські збори 1902 року постановили виразити глибоку повагу та вдячність пані Куріс і назвати школу: "Двокласна народна школа імені тайного радника І.І.Куріса" (22 серпня 1902 р).
Побудова Музею Історії Українського війська, музею під відкритим небом в селі Петрівка пов’язано з тим, що 14 жовтня (Покрова) Україна святкує день Українського козацтва, в цей же день святкується і день села Петрівки (Курісово-Покровське), яке було назване на честь однієї з перемог в Російсько-Турецькій війні (під Кінбурном 1 жовтня за старим стилем), під час якого Івану Онуфрійовичу Курісу було видіння Божої матері та з приводу свята Покрова Пресвятої Богородиці.
Історія козацького роду Курісів може з’єднати сьогодні небайдужих людей до історії цього краю, до національного пам’ятника архітектури України, який побудований в мавританському стилі, зможе стати добрим знаком для майбутнього покоління, якщо ми знайдемо можливість признатися собі в тому, що відбудувавши замок п’яти поколінь роду Курісів, які своїм життям прикрасили історію нашого краю, ми віддамо належне нашій історії, пам’яті нашим пращурів, чим принесемо неоціненну користь для майбутніх поколінь.
Українське козацтво є спадкоємцем і продовжувачем ідейно-духовних, моральних підвалин наших батьків, дідів, нащадків українських козаків, справ славного козацтва України, його духовних, культурних, організаційних, господарських та воєнно-патріотичних традицій Українського козацтва в Незалежній Україні – важливий елемент її політичного, соціального та економічного розвитку.
Ще в 1992 році, власний кореспондент "Чорноморських новин" Г.Яценюк звернувся до читачів цієї газети з запитанням "ХТО ВІДРОДИТЬ ЗАМОК?"
"ВІДРОДЖЕННЯ" – Перший етап відродження вже почався. В 2005 році в великому залі Одеської державної бібліотеки ім. М.Горького відбулася презентація книги одеських краєзнавців Віктора Михальченка та Олега Сивіріна "Да будет правда!". Автори відкривають немало нових фактів з історії Одеси, яка була тісно пов’язана з життям п’яти поколінь роду. Цей краєзнавчий твір був виданий при підтримці державної адміністрації Комінтернівського району та Грецького культурного Центру в Одесі.
Назва книги "Да будет правда" є девізом родового гербу рода Курісів. Нерідко долі людей, як і їх творіння в чомусь схожі (6). Ім’я І.О.Куріса, в свій час відомого дворянина, кавалера і генерала, в наш час виявилось забутим, як і храм, який в свій час блистів красотою позолочених куполів, а родовий склеп, який знаходився поблизу був розорений та осквернений. Прийшов час збирати каміння...
На місці зруйнованого склепу рода Курисів при підтримці Одеської філії Грецького Фонду культури буде встановлено пам’ятник, макет якого зробив один із ведучих одеських архітекторів Василь Мироненко, а роботу будуть виконувати скульптори, батько та син – Олексій та Володимир Копев.

ЕКСПЕДИЦІЯ ПАМ’ЯТІ
Довкола Одеси стоїть багато пам’ятникових козацьких хрестів. У 2006 році професор ОНУ ім.. І.І. Мечникова Олена Бачінська разом з козаками Чорноморського гайдамацького з’єднання Українського козацтва проводить пошукові роботи в 9-ти селах Комінтернівського району, вздовж Тилігульського лиману. Мета експедиції: знайти й описати кам’яні хрести на цвинтарях , які знаходяться в селах Комінтернівського району. Було виявлено та описано 350 хрестів і надмогильних пам’ятників кінця XVIII – середини XX століття.
Учасники експедиції мали спільне завдання: не лише виявити, зафіксувати і внести в науковий обіг ці пам’ятки, а і зберегти їх для наступних поколінь. Про це йшлося на прес-конференції начальника управління охорони об’єктів культурної спадщини ОДА Наталії Штербуль. Це був початок великої роботи, як вчених, так і козаків та державних структур.
ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНЦІВ
– КАМЯНИХ КОЗАЦЬКИХ ХРЕСТІВ – по-науковому їх називають пам'ятниками українського козацтва. Тільки в Комінтернівському районі виявлено та описано 350 козацьких хрестів та надмогильних пам’ятників XVIII – XX ст.. В цих могилах, які стоять на скромних сільських кладовищах – відвага і доблесть наших пращурів, котрі вчать нас сьогодні, як потрібно відстоювати гідність нації і відроджену українську державу, як треба берегти свої святині й не втрачати національну гідність і честь.
– МОГИЛ солдатів та офіцерів Балаклавського батальйону, які загинули в Русько-Турецьку війну 1806-1812 рр. (с. Свердлове).
– МЕМОРІАЛЬНОГО ПОЯСУ СЛАВИ учасників ВОВ, який проходить вздовж всього Комінтернівського району.
"ВІДРОДЖЕННЯ" – вивчення цих історичних подій і наштовхнуло на думку про створення вздовж Тилігульського лиману, на Тилігуло-Балайських околицях МВК «Козацька спадщина» та туристичного маршруту "Чумацький шлях".
ГОЛОДОМОР – МЕМОРІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС
В день вшанування жертв Голодомору та політичних репресій, 24 листопада 2007 року, в Одеському регіоні в рамках загальнонаціональної акції пройшла хвилина мовчання, акція «Засвіти свічку», а на Соборній площі одесити створили символічний хрест із запалених свічок.
В храмі Андрія Первозванного Української греко-католицької церкви відбулася Екуменічна панахида в пам`ять про жертви Голодомору в Україні 1932-1933 років. У молебні взяли участь священики Української греко-католицької церкви, Римо-католицької церкви, Української автокефальної церкви, Німецької євангелічної лютеранської церкви, УПЦ (Київський патріархат) та різних протестантських церков.
Але самим зворушливим в цій акції скорботи стало відкриття Меморіального комплексу жертвам Голодомору у смт. Комінтернівське. Світлини з цього людського вшанування ми розміщуємо в цьому Буклеті.
Майже 22 місяці тривав Голодомор в українському селі. Кожного дня від голоду помирало від 10 до 15 тисяч селян, тобто будь який день може претендувати на меморіальний статус, але їх об`єднала одна і спільна для всіх фіксована дата, 24 листопада, яка стала хронологічним виразником найжахливішої трагедії XX століття, датою смерті мільйонів українських селян. Ця скорботна дата навіки увійде в історію України.

РЕГІОНАЛЬНИЙ ЛАНДШАФТНИЙ ПАРК "Тилігульський"
25 листопада 1997 року завдяки зусиллям державних та громадських природоохоронних організацій, землекористувачів, на базі лиманно-гирлового комплексу Тилілульського лиману створена природоохоронна територія України – РЕГІОНАЛЬНИЙ ЛАНДШАФТНИЙ ПАРК "Тилігульський", загальною площею 13954 гектарів.
Одним з завдань парку є екологічна освіта та виховання населення. Тилігульский лиман знаходиться на межі Одеської та Миколаївської областей. Його довжина становить 60 км. В найширшому місці лиман розливається на 3,5 км. Максимальна глибина лиману – 21 метр. У низов’ї лиман відділений від Чорного моря піщано-земляним пересипом. У верхів’ї лиману впадає річка Тилігул.
Піщані острови та коси, акваторія водного дзеркала, тросикові зарослі, заплавні луки, мальовничі балки та яри, лісові урочища, цілинні степові ділянки – всі ці ландшафти, що розміщуються по багатьом місцям земної кулі зосереджені разом з нами, а саме в Тилігульському регіональному ландшафтному парку.
Різноманітні ландшафти, благоприємний клімат, наявність кормової бази сприяють великому видовому різноманіттю тваринного та рослинного світу парку. Зрозуміло, що центром парку є Тилігульський лиман, який і об’єднує всі частини ландшафтного парку.
Лиман є місцем, де зосереджена велика кількість рослин, серед яких є і рідкісні види планети. Флора лиману налічує 624 види судинних рослин, з яких 22 види занесені до Національної та Міжнародної червоних книг.
Територія вздовж Тилігульського лиману історично була не тільки місцем лицарської звитяги козаків на протязі століть, але являється мальовничим куточком України. Сама природа просить зробити це місце заповідним, для того, щоб охороняти це місце для майбутніх поколінь!!!

ПРИМІТКИ:
1. "Акты, относящиеся к истории Южной и Западной Руси. – С.Пб., 1869. – Т.6. – С.. 33-35.
2. Бумаги князя Г.А. Потемкина-Таврического: 1774-1787. – С.Пб., 1895. – Вып. 6. – С. 55.
3. Горбатюк А.. Глазырин В. "Юная Одесса". – Одесса, 2002. – С. 64.
4. Де Рибас. Старая Одесса. – Одесса. 1913. – С. 35.
5. Короленко П. Кошевые атаманы Черноморского казачьего войска XVIII столетия. С.Пб., 1901. – С. 34-35.
6. Кулиш П. Записки о Южной Руси. – С.Пб. ,1856. – С. 159.
7. Лагус Ф. Карл XII в Южной России//Записки Одесского Общества истории и древностей (дальше – ЗООИД). – 1853. – Т. 3. – С. 323, 324.
8. Михальченко В.А., Сивирин О.Г. "Да будет правда". – Одесса, 2005. – С.15.
9. Политическая переписка императрицы Екатерины II//Сборник русского исторического общества. – С.Пб., 1904. – С. 25.
10. Сапожников И.В., Сапожников В.Г. запорожские и черноморские казаки в Хаджибее и Одессе. – Одесса, 1998. – С.14.
11. Сборник исторических материалов по истории кубанского казачьего войска. – С.Пб., 1896. – Т. 3. – С. 127, 128.
12. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего Войска//Собраны и изданы И.И.Дмитренко. – С.Пб. – 1896. – Т. 2. – С. 236.
13. Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. – Одеса, 1885.- С. 52, 53.
14. Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских казаков. – С.Пб., 1890. – Т. 1. – С. 292-294.

© Ю.Работин
КУБАНЬ – УКРАИНА: ВОЗВРАЩЕНИЕ К ИСТОКАМ!
посвящается 220-ой годовщине создания Черноморского казачьего войска

В 1787 году, в преддверии войны с Турцией, российское правительство представило запорожцам в урочище Васильково у Бугского лимана место для основания Войскового Коша во главе с кошевым атаманом Сидором Белым. Но Васильковская Сечь просуществовала недолго. В это время казаки приняли название Войска верных казаков, а в конце 1788 года за активное участие в русско-турецкой войне и особые отличия при взятии причерноморских крепостей Войско верных казаков получило новое наименование – Войско Черноморских казаков. В конце 1789г., на зиму, новый кошевой атаман Захарий Чепега перенёс Кош в село Слободзея не Днестре. При этом было основано три паланки: Поднестровская, Березанская и Кинбурнская. Слободзейской Сечи также была уготована недолгая судьба. Царское правительство, поначалу пообещавшее отдать казакам земли между Бугом и Днестром, в очередной раз не выполнило своего обещания и переселило черноморцев на Кубань.

Воззвание русского писателя и хранителя кубанской старины, редактора журнала «Родная Кубань» Виктора Лихоносова:
«… В торжественный час наконец-то раскрепощенная душа казачья должна светлой клятвой, трепетом сочувствия и любви поклониться тем, кто миссию свою на кубанской земле исполнил когда-то и благословил потомство на будущее. Благодарное, отчаянное чувство ведет всегда человека на смелые дела и подвиги. Медный запорожец в Тамани стережет в добрые дни и в историческое ненастье славу и гордость черноморскую. Пусть последуют казаки за великими тенями своих предков, мысленно выйдут с ними из Запорожья, пристанут на чаечках и с обозами в Тамани и на Ейской косе, привяжут коней и в дубовых рощах будущего Екатеринодара поживут в землянках, помолятся в первых церквях и постоят на ветру на вышках возле реки Кубани и в степи, пусть переживут с ними все бои и походы, разорение станиц, представят еще раз, как покидали их родичи хаты и перебирались за море не вечную разлуку, тогда в скрыне душевной не истлеет верность заветам праотцев и дети нашего дня с умилением и упрямством возблагодарят отцов за мужество…»


Категория: Информация к сведению | Добавил: kazak-kab (16.06.2013)
Просмотров: 116 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
avatar



ОКО ВОО «ПК»